Не рятувати, а включати мозок

Фото: Альбіна Карман

(Фото: Альбіна Карман)

У дослідженні від ІРРП, який вплив на розслідувальну журналістику мало повномасштабне вторгнення росії в Україну, йдеться, що кожна редакція повинна пройти тренінги з домедичної допомоги. В моєї попередньої редакції цім питанням ніхто не переймався – живі й слава богу. Але, коли я прийшла працювати на ЦПР, перше, що запитали: "Ти вмієш накладати турнікет? Проходь такмед!".

Вперше я проходила цю штуку у 2014 році серед волонтерів. Зрозуміло чому. Тоді мене налякали шумові й всі ці спецефекти присутності. Це все, що я пам’ятаю. Але навички постійно потрібно оновлювати та працювати над собою.

Згодом я знайшла тренінг. Але щось пішло не так. Було важко слухати цю бубніловку, а потім на практичних вправах тебе ще й ідіоткою виставили. Типове відношення до справи – приїхати, прочитати, показати муляжі, поїхати. З оцінювальними судженнями "він помер, ти невдаха, йди додому" нічого не працює. В мене навіть комплекс після цього з’явився. Я сказала – все, з мене досить. Я поспілкувалася з колегами та зрозуміла, що так відбувається на майже усіх тренінгах такого типу. 

Потім в закритому медіачаті з’явилася інформація, що є такмед більш серйозний, саме для медійників, не для медиків чи військових, з усім цим цинізмом та грубістю, яку я просто не сприймаю. Я повірила. Вирішила спробувати ще. Але друзі почали відговорювати. Хлопець сказав, що не хоче, щоб в мене був потім ПТСР. Так, в мене немає тактичного одягу, я не працюю в гарячих точках, працюю на деокупованих територіях. Але все це потрібно знати. Бо завтра – хто зна, де ти опинишся? 


Фото: Альбіна Карман

Так от. Нарешті під січневою заметіллю, у темряві, під звуки вибухів ми дійсно вчилися евакуювати "поранених" колег, визначали характер ушкоджень, накладали турнікети й рятувалися від ворожих мін. Ми вчилися залишатися живими. Це був чотириденний інтенсивний тренінг з виживання і роботи в небезпечних умовах. 


Фото: Альбіна Карман

"За два роки війни це мають вміти всі! І особливо ті, хто працює і живе у зоні бойових дій", - сказали нам тренери. 


Фото: Альбіна Карман

"Ера "дивідендів від миру" закінчилася, — вважає міністр оборони Великої Британії Грант Шаппс. - За п'ять років ми можемо стати свідками численних війн за участю росії, Китаю, Ірану та Північної Кореї". Раніше зі схожими меседжами вийшов міністр цивільної оборони Швеції Карл-Оскар Болін, який заявив, що "громадяни мають бути готовими до початку війни". 


Фото: Альбіна Карман

В нас була дуже крута команда. З’їхалися журналісти, документатори та фотографи зі всієї країни. Чудове спілкування про те, що коли в нас все закінчиться, вони поїдуть в Ємен чи Ізраїль, чи Африку – там теж війни. Люди професійні, досвідченні, розслабленні, помагають мені надягти бронік. Бункер, де ми тренувалися за кілька днів стає рідним. 


Фото: Альбіна Карман

Саме тоді розумієш, як працюють військові, як вони втомлюються, коли вже не знаєш, який день. Не хочу так працювати. Хочу, щоб в нас була повага до кожної людини, ця жертовність вже дістала до печінок.

В нас було багато тренувань, ми майже влюбилися в обох тренерів, вони заглиблювалися у кожну нашу допомогу з постраждалим, спокійно показували наші "лажі". 


Фото: Альбіна Карман

Моя колежанка Альбіна Карман, яка, на відміну від мене, працює у "червоній зоні", вважає, що ці навички потрібно тренувати регулярно і бажано з колегами, з якими ви працюєте біля фронту.


Фото: Альбіна Карман

На тренінгу нас виснажили фізично та ментально, щоб зрозуміти свої можливості. "Не знаю чи спеціально так розраховано, чи просто інтенсивна програма, але ефект дуже близький до реальних умов роботи репортера на війні, — каже документаліст Сергій з Ukraїner. - Бо навіть коли немає обстрілів на тебе постійно впливає відсутність сну, погане харчування, довгі переїзди та ніколи не знаєш в який саме момент може статись лихо і треба бути готовим діяти не дивлячись на умови та стан. Кожен учасник зробив для себе свої висновки, покращити фізичну підготовку, обладнання, краще вивчити теорію, налагодити комунікацію у команді колег. Це і є найкраще, що можуть запропонувати інтенсивні чотири дні тренувань. Звісно, за такий короткий термін неможливо стати професіоналом у якійсь сфері, але можливо зрозуміти, у якому напрямку покращувати себе та свою команду, щоб забезпечити безпеку". 


Фото: Альбіна Карман

До речі, це чудовий привід відчути себе саме в медіа, але не:

  • медикинею;
  • військовою;
  • волонтеркою;
  • і прости господи, блогеркою.

Бували дні, коли я приїжджала додому і просто сиділа кілька годин не рухаючись. Гарно, що зі мною була подруга, яка гріла мені борщу, а потім мила посуд. Я не могла навіть прийняти душ. Втома та отупіння сильно навалювали. Боліли м’язи. Я тепер розумію, як люди споріднюються в цих умовах. 


Фото: Альбіна Карман

На фінальному випробуванні в нас була легенда, що десь у прифронтовому місті стався "прильот" в готель. Ми, журналісти, йдемо все це знімати. Всі побігли у задимлену будівлю, але я вирішила їх чекати на першому поверсі. Група почала надавати допомогу постраждалим прямо в кімнатах, але навпаки, за розумом треба було скоріше евакуювати людей. Я підхопила "поранену" дівчину вже на сходинках. Нічого не фотографувала, хотілося жити на повну. Колись я прийняла для себе рішення, що я припиняю роботу камери, якщо життя перемагає спостереження за ним. 

Коли все закінчилось, я пішла додому. Згодом побачила на перехресті п’яного чоловіка, який став вимагати в мене гроші. Раніше я б перейшла вулицю, але в той момент просто відмовилась:

- Не хочу.

- Я бачу в тебе аптечка, зараз стрибну під автівку. Хочеш побачити, як від мене відваляться кішки?

- Мені все одно, але ти ідіот, — сказала я. 

Він засміявся і пішов далі грати на почуттях інших.


Фото: Одеська мерія

До речі, ще один піарник, мер Одеси Геннадій Труханов нещодавно показав, як евакуював з очільником Приморської РА Корольовим людей, де був нічний "прильот". В мене виникли питання, чи все ок? Виявилося, що ні.

"Якщо чоловік знепритомніє, вони можуть його впустити, бо тримають під пахви, — розповів мені інструктор з першої домедичної допомоги Дмитро Гладишевський. - Але якщо їм сила дозволяє, то норм. Ну й авжеж питання чи травмований він, чи просто не може ходити, бо якщо травмований, то є ризик додаткових ушкоджень, і ми маємо думати чи настільки необхідно його нести на руках, чи варто почекати рятувальників з дошкою", - зазначив фахівець.

Ната Чернецька

Публікації у розділі "Блоги" відображають винятково точку зору автора. Позиція редакції Інтента може не збігатися з позицією автора.

Поділитися