Избирком
Loading
Избирком на Twitter  Избирком на Facebook  Избирком в Вконтакте

Donation in Odesa: чому знищують дефіцитну донорську кров?

ФОТО  13.06.2017 10:00 Просмотров: 511 Комментариев: {%COUNT%}


Суспільство в нашій країні має таку особливість: ми згадуємо про існування певних проблем лише у чітко зазначені календарні дати. Наприклад, про ВІЛ/СНІД активно говорять 1 грудня, а про туберкульоз та його загрози — 24 травня. Так само про необхідність донорства усі навколо раптом згадають 14 червня, у Всесвітній день донора крові. Можна з впевненістю передбачити, що саме в цей день політики, чиновники, громадські активісти та просто публічні люди будуть масово здавати кров, робити селфі з перев’язаними руками, а потім публікувати фото у соцмережах. Хтось з них обов’язково організує одноразові акції із закликом прийти і всім гуртом здати кров саме в цей день. На перший погляд здається, що це – чудова ініціатива, яка допоможе багатьом людям. Та насправді за нею ховається безліч «але». Дізнавшись про них, вам, можливо, буде легше відрізнити показову акцію від справжнього заклику про допомогу. ІзбірКом продовжує цикл публікацій, присвячений донорству. 

Плюси масових акцій: рекрутинг та інформування донорів

Офіційний мотив проведення подібних акцій — поповнення запасів донорської крові у медичних закладах — є абсолютно благородним і виправданим. Нестача крові дійсно відчувається по всій Україні, і це при тому, що держава надає донорам чимало пільг та привілеїв. Тому доводиться шукати різноманітні способи заохотити громадян, привернути їх увагу до проблеми, переконати і надихнути їх стати донорами.

Цю роботу виконує зокрема Асоціація молодих донорів України. На сьогоднішній ця громадська організація є єдиною структурою, яка має всеукраїнську електронну базу донорів – ДонорUA. Асоціація веде велику роз’яснювальну діяльність, має власну телефонну «гарячу лінію», створює агітуючи відеоролики, організовує різноманітні акції тощо. Напевно, найгучнішою за останній час стала акція, здійснена разом з однією із торгових мереж. За умовами акції, ті люди, які протягом одного тижня здали кров, могли стати учасниками розіграшу і претендентами на один з 15 айфонів. Ажіотаж був неймовірний. Охочих отримати майже безкоштовно дорогий телефон було настільки багато, що акцію вирішили продовжити ще на тиждень.

- Я дуже задоволена результатами, — говорить Ірина Славінська, президент Асоціації молодих донорів України. — Ця акція на всю Україну дає популяризацію донорського руху. Люди почули, що можна, треба і корисно здавати кров. Це по-перше. По-друге, якщо вони зайшли на наш сайт ДонорUA, то вони побачили тих дітей, які зараз потребують переливання компонентів крові, а також почитали інформацію про донорство. В період акції у нас дуже велика кількість донорів зареєструвалася. І ми маємо можливість тепер контактувати з ними.

На думку Ірини, головне завдання тут – привернути увагу, зробити так, щоб люди дізналися про донорство і прийшли здати кров. Залишаться вони потім у донорстві чи ні – це вже інше питання. Тут вже грають роль не матеріальні мотиви, а моральні цінності. І якщо за допомогою першого (матеріального) мотиву вдалося розбудити свідомість людини, то мета досягнута. Якщо ж людина не захоче прийти вдруге, то тоді позитивним можна вважати вже той факт, що людина здала кров хоч раз у своєму житті.

- У нас багатомільйонна країна. Якщо про акцію почув мільйон з цих людей… Повірте, у нас питань з дефіцитом крові не буде, якщо вони прийдуть і здадуть кров хоча б раз, — запевняє Ірина Славінська.

Мінуси акцій: великі черги та надлишки крові

Тепер давайте спробуємо подивитись, як виглядала ця акція зсередини. Наприклад, як вона проходила в Одесі, на обласній станції переливання крові. Протягом всієї акції тут був справжній аншлаг. Людей було так багато, що час від часу станція приймала донорів лише з рідкісною четвертою групою крові. В інші дні тут зростали величезні черги. Спочатку – до реєстратури, потім – до терапевта, далі – до лабораторії для здачі аналізів, а потім – безпосередньо до заповітного донорського крісла. Враження багатьох людей від всієї цієї процедури були приблизно такі: «Поки пройдеш всі ці пекельні кола, то вже нічого більше не захочеться. А надто – ділитися частиною себе». Новачки постійно перепитували, чи завжди тут таке відбувається? Що більше їм доводилося стояти в черзі, то більше вони нервували і сперечалися з медперсоналом.

Ситуація ускладнювалася ще й тим, що на станції був змінений процес забору крові. В результаті процедура, яка зазвичай триває в середньому 10-15 хвилин, тут потребувала не менше 30-40 хвилин. За цей час медики сепарували кров донора і потім повертали «власнику» один із компонентів крові — плазму. А тепер уявіть, скільки часу треба чекати, якщо ти в черзі п’ятнадцятий чи двадцятий, а на кожну людину перед тобою витрачається по півгодини? Навіть за умови, що в процесі задіяно два-три донорських крісла, все одно знадобиться декілька годин. Не дивно, що врешті-решт частина донорів просто йшла геть. Все це, вочевидь, ставить під сумнів заохочувальну функцію акції.

Місця для зберігання плазми вже майже немає…

Також тут виникає питання, навіщо ж ускладнювати процес кроводачі і повертати донору його плазму? Адже це важливий і дорогоцінний компонент крові. То чому б його не забрати і не використати за призначенням, як це завжди робиться? Справа в тому, що на сьогоднішній день на станціях переливання крові спостерігається надлишок плазми. Її настільки багато, що фактично немає де зберігати. Але через юридичні колізії станції зараз не мають змоги ані самостійно переробляти плазму на альбумін, ані продати її спеціальним підприємствам на переробку.

- Ще 3-4 місяці ми можемо якось працювати: в нас ще є морозильні камери для плазми. Але що буде далі – подивимося, — коментує Михайло Бартко, головний лікар Одеської обласної станції переливання крові. - Плазма накопичується. Можливо, купимо ще один холодильник для неї, а можливо, нарешті вирішиться питання щодо продажу плазми. Тому що за нашим законодавством плазму можна зберігати лише три роки, а потім треба утилізувати. Якщо немає потреби у плазмі, її можна просто вилити.

…а інші компоненти взагалі не можна довго зберігати

То як це розуміти? Є в Україні потреба у донорській крові чи немає? Відповідь залишається такою самою: кров потрібна. Але донації мають бути запланованими і постійними протягом усього року, а не масовими один-два рази на рік. Такі різкі коливання між «пусто» і «густо» призводять до сумних наслідків: невикористану вчасно кров просто утилізують, як непридатну. А потім знову починають шукати донорів, щоб відновити запаси.

Наприклад, еритроцити, які вважаються найціннішим компонентом крові, можуть зберігатися трохи більше 40 діб, бо потім вони втрачають свої властивості. Тромбоцити взагалі не можна заморожувати: їхня температура зберігання складає +22 градуси Цельсія (+/-2 градуси), тож їх треба використовувати свіжими. А запасів плазми, як вже було сказано вище, більш ніж достатньо. Тому якщо донори здали занадто багато крові, то вчасно використати її станція просто не зможе.

Ще більш неоднозначною є ситуація у відділеннях трансфузіології при лікарнях, де також беруть кров у донорів. Бо якщо обласна станція переливання співпрацює одночасно з різними медичними закладами, то ці відділення орієнтуються лише на свою лікарню. Тобто шансів вчасно використати за призначенням великі запаси заготовленої крові тут ще менше.

- Конкретно ми нічого не списуємо. У нас все розбирають, як гарячі пиріжки. А ось по районах… Там іноді до 30-40% крові виливають, бо вони набирають стільки, скільки їм не треба, — стверджує Михайло Бартко. – От, наприклад, якщо потрібна кров для трирічної дитини, а активісти в рамках акції приводять сто донорів, то я питаю: скільки крові ви хочете в цю дитину влити? Якщо ви хочете організувати акцію, то зайдіть до головного лікаря і спитайте, скільки потрібно донорів і з якою групою крові. Але вони самостійно оголошують акції і женуть до нас людей…

- Я завжди згадую приклад лікарні ім.Мечнікова (м. Дніпро. - Ред.), в якій заготовляють кров для бійців АТО. Наприклад, є 20 бійців АТО, але кров збирають від тисячі осіб. Ви мені скажіть, що вони будуть робити з тією донорською кров’ю? — Питає Олександр Сергієнко, експерт Координаційної робочої групи з питань розвитку служби крові МОЗ України. — А ви ще порахуйте, що це потрібен обід для кожного донора, медичні матеріали та зарплатня для медперсонала. Це все – гроші, які витрачаються даремно.

Обирайте: показова чи реальна необхідність?

Якось мені довелося спілкуватися з жінкою-волонтером, яка займається пошуком донорів для дітей, що хворі на онкологію. Вона в цей момент уважно стежила за тим, як один з одеських політиків давав інтерв’ю декільком телеканалам. Політик розповідав про те, що з нагоди Дня донора він не просто здав кров, а влаштував цілу акцію, запросивши прийти й інших одеситів. В цей момент жінка не втрималася і сказала мені: «Я ненавиджу ці акції! Я їх просто ненавиджу! Бо після них мені ще складніше знайти донорів для дітей!».

Звичайно, це занадто емоційна реакція, але вона має під собою серйозне підґрунтя. Адже якщо донор здає еритроцитну масу, то потім його організму потрібно не менше двох місяців на відновлення. Тобто два місяці він не зможе нікому прийти на допомогу. Відгукуючись сьогодні на заклик: «Святкуймо день донора!», - завтра він не може відгукнутися на заклик: «Допоможіть людині, якій потрібна операція!».

Це – ще один важливий аспект, на який донорам слід звернути увагу. Зазвичай подібні речі медики не говорять, щоб не відштовхнути і не відбити у людей бажання здавати кров. Але ці явища існують, і донор має право знати, що відбувається з його кров’ю. Бо тоді він зможе більш усвідомлено підійти до всього процесу. Він зможе більш зважено оцінити і зрозуміти, наскільки нагальною є потреба у донації. І тоді він зможе скоріше навчитися здавати кров не з нагоди «червоної дати» у календарі і не заради винагороди, а заради реальної допомоги людям.

Далі буде…

Ірина Уманець

Підготовка цього матеріалу стала можливою завдяки підтримці американського народу, що була надана через проект USAID «У-Медіа», що виконується міжнародною організацією Інтерньюз. Зміст матеріалів є винятково відповідальністю видання ІзбірКом та необов’язково відображає точку зору USAID, уряду США та Інтерньюз.

  


Как депутаты пишут законы в парламентах мира?

 

Авторские блоги

Анатолий Бойко

Не допустить возникновения нового «легитимного»

Можно по-разному относиться к Шабунину, но предъявление ему подозрения лично я воспринимаю исключительно как политическое преследование и месть со стороны корру...

 33  {%COUNT%}


Валерий Болган

Почему мы не выберем Ли Куан Ю: пример одного пожара

По Одессе прокатилась волна странных пожаров. И хотя все больше смахивает на совпадение, но уроки из случившегося вынести можно и нужно. Тут вам и пустые гидран...

 229  {%COUNT%}


Оксана Бутук

Уроки счастья и успеха: финская система образования против украинской

Когда я думаю об образовании, особенно школьном, я все время натыкаюсь на одну и ту же мысль: чем больше ребенок будет заниматься, читать, писать, думать, тем б...

 656  {%COUNT%}


Игорь Елин

Сказ про те, як почуваються на Одещині спадкоємці «нової еліти нації» зразка 2017 року

Останні події в Одесі показали, що основними завданнями голови Одеської обласної державної адміністрації Максима Степанова є самопіар та створення сприятливих у...

 267  {%COUNT%}


Больше блогов

Лента из Twitter

Перейти в Twitter