31 серпня 2023 р. 21:23

Печери Одеси: багатовікова історія підземного світу

odessa.dozor.ua

(odessa.dozor.ua)

Підземна Одеса – це не лише катакомби, каменоломні, де люди видобували вапняк, з якого будували дома в Одесі. Тривала наявність води в одеських вапняках призвела до появи цілої системи карстових печер, унікальних для Півдня України.

У товщі понтійських вапняків під Одесою дуже поширені карстові процеси, які призводять до утворення печер. Карстовими називають печери, які утворилися внаслідок розчинення водою гірських порід. У нашому регіоні вони з’явилися в так званий післяпонтійський період – приблизно 3,7 млн років тому, коли море востаннє відступило й нинішнє узбережжя Одеси стало суходолом. Це найдавніші природні підземелля в Одесі.

Іноді в карстових просторах утворюються найкрасивіші кристали гіпсу, які виникали при розчиненні кристалів у глинах над вапняками та перенесенні з дощовими водами розчиненого матеріалу. Це створює неймовірні оптичні ефекти, які сприяють міфологізації одеських катакомб.

Аполлон Скальковский у 1854 році так писав про знайдений у каменоломнях гіпс (переклад редакції): "У тих же родовищах знаходиться особливого роду пухкий, червоного кольору окристалізований гіпс, який бувши перепалений в печах самого простого пристрою, робиться білим і замінює найкращі сорти Бахмутського і Хотинського алебастрів, досить тут дорогих". 

Утворюються в підземеллях Одеси також класичні сталактити та сталагміти. Зазвичай вони мають карбонатний склад та забарвлені в білий колір. Костянтин Пронін описував прозорі сталактити та сталагміти в печері Одинцівська (названа ім’ям співробітника Одеського університету, який проводив дослідження у карстових печерах). Одинцівська печера зовсім невелика, всього 15 метрів в довжину, але утворення в ній сталактитів та сталагмітів робить її справді унікальною для нашого регіону.

Але більш цікаві інші природні утворення в карстових печерах та катакомбах Одеси – cave pearls, або "печерні перлини". Так називають округлі утворення з кальциту (карбонату кальцію). Механізм їхнього утворення подібний до формування перлин у молюсках. Сave pearls утворюються у виїмках або заглибинах, у які потрапляють краплі води, що проникають через усю товщу понтійських вапняків. Усередині подібні утворення мають концентричну будову.


"Печерні  перлини" з одеських катакомб. Фото: Дмитро Жданов 

Перші згадки про карстові печери нашого регіону датовані середньовіччям. Про них, наприклад, згадано в дорожніх нотатках Евлія Челебі (печери Аккерману, поблизу Білгород-Дністровська). Згідно з нотатками Евлії Челебі, під час ремонту рову фортеці турецькі солдати розкрили печеру, в якій було багато дивних кісток. Відразу з’явився міф про велетнів, які нібито були поховані в цій печері. До речі, такі міфи поширені в багатьох регіонах світу. В їхній основі – палеонтологічні знахідки, які в давні часи вважали рештками людей. Як стверджує у своїй статті Богдан Рідуш, описана Челебі печера могла бути "ведмежою", в якій мешкали печерні ведмеді, свого часу дуже поширені на цих теренах. На жаль, після Челебі "ведмежі печери" Аккерману ніхто не вивчав.

Цікавими є рукотворні печери, знайдені під Грецькою церквою Аккерману. Печери востаннє описували наприкінці XIX ст. і на той час вже були практично засипані. Проте Костянтин Пронін бачив їхні залишки у другій половині XX ст. Нині вони повністю знищені. Враховуючи, що печери були під церквою, яка, за переказами, виникла на місці давнього християнського святилища, можна припустити, що, як і подібні печери на околицях Рима, ці печери створені першими християнами на початку першого тисячоліття нашої ери.

Систематичне вивчення карстових печер на Одещині започаткував палеонтолог Олександр Нордман, фінський палеонтолог та натураліст, якого у 1832 році запросили в Рішельєвський ліцей на посаду професора. У 1846 році він знайшов першу печеру на території Одеси. Сталося це випадково. Під час спорудження житлового будинку в Карантинній балці було відкрито заповнену жовтою глиною порожнину, в якій лежали кістки 24 видів тварин, серед яких були мастодонт, слон та носоріг. Загалом було витягнуто близько десяти тисяч фрагментів. Ці знахідки вивчали одеські палеонтологи Нордман та Рогович. Крім мастодонтів, слонів, носорогів, виявили також рештки гіпопаріонів, печерних ведмедів. Колекцію кісток з печери в Карантинній балці сьогодні експонують у Гельсінському музеї. На жаль, печера була зруйнована забудовою ще в XIX ст.

  Згодом Нордман вивчив карстову печеру, розкриту в районі села Нерубайське гірничою виробкою (Тарасівські каменоломні). Ця печера дістала назву на честь ученого. 1869 року геолог М. П. Барбот де Марні теж описував карстову порожнину в районі Тарасівських каменоломень, в якій він знайшов кістки викопних тварин.


Карстова печера Одеська. Фото: Дмитро Жданов

Подібні знахідки породили серед працівників каменоломень ще один міф про найдавніших людей, які мільйони років тому населяли територію, на якій згодом постало наше місто. Знайдені в катакомбах кістки викопних тварин працівники каменоломень, які не вивчали палеонтологію, ідентифікували з людськими останками. А розмови вчених, котрі приїжджали подивитися на дивовижні знахідки, переконували каменоломів, що ці кістки мають настільки великий вік, що й годі уявити. У статті 1913 року В. Данилова, який спілкувався з нащадком запорожців у районі Куяльницьких Хуторів, є цікава розповідь цього старожила, який працював у катакомбах: "Ми в шахті одного разу вирізали в камені людську ногу – велика така; до нас потім професор з Одеси приїжджав і купив цю ногу. Адже коли жила людина!" Подібні знахідки в XVIII–XIX ст. масово породили ще один міф, який культивували в багатьох країнах: міф про давніх людей-велетнів. Але це вже зовсім інша історія.

Печеру Нордмана в Нерубайському тривалий час вважали втраченою, поки 2002 року її випадково не відшукали під час видобування вапняку. Про це зазначають у своїй книзі "Подземные тайны Одессы" Андрій Красножон та Андрій Добролюбський. 2003 року в печері працювала спільна україно-австрійська палеонтологічна експедиція. Але згодом печеру повністю знищів кар’єр, в якому видобували вапняк. 

  1929 року Тимофій Грицай, перший директор підземного палеонтологічного заповідника ОНУ ім. І. І. Мечнікова, під час досліджень у катакомбах натрапив на карстову печеру (пізніше вона дістала назву Заповідна), в якій виявили кістки тварин, вік яких перевищував 3 млн роки. Вона являє собою систему порожнеч, що перетинаються, утворену тектонічними тріщинами та карстом. Загальна протяжність печери - 380 метрів, вона являє собою лабіринт ходів шириною до 3 і висотою до 4 метрів. При дослідженні печери спелестологи виявили карстовий колодязь. Через нього в печеру потрапляла глина з кістками тварин пліоцену – плейстоцену. Такою є офіційна наукова версія походження в печері кісток вимерлих тварин. 


Гіпс в одеських катакомбах. Фото: Дмитро Жданов

  1938 року експедиція Тимофія Грицая знайшла унікальну печеру поблизу села Іллінка в Міжлиманні. Напівобвалена печера розташовувалася на північній околиці села, на правому березі балки, що впадає в Куяльницький лиман. Під час досліджень у ній виявили десятки тисяч кісток ссавців, серед яких були бізон, гієна, вовк, носоріг. Але найбільша кількість кісток належала печерним ведмедям.

Крім того, було виявлено багато знарядь з кременю, датовані пізнім палеолітом. Це єдина печерна палеолітична пам’ятка в нашому регіоні. На жаль, сьогодні від неї залишилися тільки описи й знайдені кістки та знаряддя з кременю. Періодично з’являються повідомлення про нібито ту саму "ведмежу печеру" біля Іллінки. Але під час досліджень з’ясовується, що це гірські виробки, які з’явилися в балці в XIX–XX ст. Сама печера скорше за все була зруйнована. Можливо, її залишки й досі чекають дослідників десь під зсувами в балці, яка впадає в Куяльник.

Карстова порожнина з кістяними залишками печерних ведмедів була знайдена 2005 року під час будівельних робіт у Військовій балці (Військовий узвіз). Її досліджували Сапожніков та Пронін. 1973 року Костянтин Пронін відкрив карстову печеру в селі Усатове (печера Шевчишина), в якій згодом теж були знайдені кісткові фрагменти.

Карстові печери Одеси досі вивчені недостатньо і, можливо, усе ще приховують безліч таємниць. На 2023 рік в межах Одеси було задокументовано понад 70 печер, сумарна довжина яких становить понад 7 кілометрів. 


Фрагмент вапняка-черепашника в катакомбах Одеси. Цім раковинам понад 6 млн років. Фото: Дмитро Жданов

Дмитро Жданов

Поділитися