03 січня 2024 р. 20:34

"Є люди, які не зупиняються і роблять щось варте", - айтівець-історик з Одеси

Фото: Інтент

(Фото: Інтент)

На аукціоні після концерту українського стендапера в Одесі айтівець придбав плакат із підписом Валерія Залужного за 100 тисяч гривень. Завжди цікаво дізнатися чим займаються люди, які роблять великі донати. І вирішили трохи додати історій людей, життя яких відбувається поза публічним простором. Георгій-Єгор Іщенко, крім роботи в ІТ виявився магістром історії.

Чи планували ви зробити на концерті подібну покупку?

Я опинився на концерті доволі випадково. Я зазвичай не дуже цікавлюсь українським стендапом, але коли друг запропонував піти, то чому власне ні. Розумів, що там буде аукціон і чекав до останнього, бо залишають найцікавіше. І з певного моменту було якось важко зупинитися і на сумі в 100 тисяч - це така гарна сума та відчуття певного азарту. Якби він сказав 105 тисяч, то я, мабуть, віддав би плакат другому учаснику аукціону. Плакат вийшов не дешевий, поставлю його у рамці біля прапора, який я також отримав за донат. Але на добру справу.


Стендап комік Василь Байдак та Георгій-Єгор Іщенко. Фото: Інтент/Наталя Довбиш

Я в телеграмі підписаний на певну кількість каналів і там скидають збори, яким я довіряю. Мої друзі займаються волонтерством, їм теж кидаю гроші. Якоїсь певної групи зборів чи їхньої цілі немає. Я обираю те, що звучить найбільш потрібно в конкретний момент. Наприклад, збір на форму зимову для жінок.

Як виглядає звичайний день айтівця?

Оскільки я працюю, то після сніданку майже відразу сідаю за своє робоче місце. Робота десь до 17:00-18:00. Якщо більше докладно про мою конкретну спеціалізацію, я займаюсь розробкою вебсайтів, тобто усе з чим люди взаємодіють в інтернеті, у браузерах.  Найчастіше доводиться працювати на замовників США, я працюю в американсько-українській компанії.  Вона одразу зі вторгненням проявила доволі сильну патріотичну позицію: багато допомоги, збори на армію. Минулої зими допомагали організовувати робочі місця, через блекаути.  

У ЗМІ зустрічаються історії айтівців, яким відмовили у вакансії через перебування в Україні. Чи чули подібне від знайомих і яка ваша думка стосовно цього?

Я можу вважати себе щасливим у певному плані, бо в мене та моїх знайомих проблем з цим не було. Потрібно все ж поглянути з точки зору тих, хто займається бізнесом. Вони прораховують ризики й ми не можемо очікувати, що вони суто з якихось добрих причин будуть наймати українців. Хотілося, щоб до нас ставилися так само як до всіх інших кандидатів. Якщо людина достатньо кваліфікована, щоб зайняти цю позицію, вона має її зайняти.

Чи можна здобути достатню освіту в Україні у сфері ІТ?

Ми зараз живемо в ті часи, коли насправді за допомогою інтернету можна засвоювати майже все. Особливо ІТ-навички, пов'язані саме з роботою у сфері інформаційних технологій. Багато ресурсів доступні безкоштовно і вони дуже якісні. Головне бажання. Мені вдалося. У мене немає якоїсь спеціальної айтішної освіти, але це не заважає мені вже багато років успішно працювати. Звісно це залежить від сфери, наприклад, щоб працювати зі штучним інтелектом потрібна більш глибинна теоретична база. Тому можливо тут було б варто звернутися до якось більше ґрунтовної установи.

Який стереотип про айтівця вам не подобається? 

Можливо, те що ми смузіхльоби, але це правда, адже смузі доволі смачно. В цілому думають, що це дуже легко, але ця робота так само виснажує, не менше, ніж фізична чи, наприклад, робота у сфері послуг. У деякому плані ІТ - це також сфера послуг, особливо, якщо ти часто взаємодієш безпосередньо з клієнтом, це такі, як кажуть, soft skills. Стереотип про те, що ця сфера дуже легка, це неправда.

Протягом 2023 року зарплати у цій сфері у середньому зросли всього на 35 доларів, чому так?

На жаль, це пов'язано з тим, що середній заробіток по Україні, не дуже високий. Тому ІТ-сфера, яка отримує зарплату у валюті, може собі дозволити більший рівень зарплат. Це також допомагає заводити валюту в Україну, на товари, послуги та донати армії.

Це залежить від компанії в цілому. Зараз проблеми не тільки у нас, але й на заході. Багато компаній, у тій же Америці, скорочують бюджети: Microsoft, Facebook, Netflix. Вони звільняють людей - це звісно впливає на рівень зарплати. Для нас це трохи сумно. Але це органічний процес, який пояснюється нестабільністю у світі: Україна, торговельна війна з Китаєм, Ізраїль і багато інших зон. Все це впливає на ринок і хочеться думати, що як тільки більшість зла у світ буде подолана, ми зможемо знову перейти до більш теплого ринку.

На яку компанію ви б хотіли працювати?

Звісно кожен айтівець, десь у глибині душі, мріє працювати в так званих FUNG - Facebook, Amazon, Netflix, Google. Це найбільш відомі компанії у яких дуже розвинена корпоративна культура. Високий рівень технологій та високі вимоги до кандидатів. Власне якщо ти працював там деякий час, то зрозуміло, що ти не абиякий фахівець. Але загалом, мабуть, краще працювати в компанії, яка тобі комфортна - це залежить від амбіцій людини.  Але часто, наприклад, у тих же FUNG люди доволі швидко вигорають. У середньому люди працюють до двох років, тому що занадто великий тиск. Якщо у людини немає занадто великих амбіцій, можна просто знайти якесь комфортне місце для себе, котре задовольняє командою та зарплатнею. 
 

Що вам подобається в історії?

Я за складом розуму - гуманітарій. Мені подобається історія - наука про те як ми стали людством в цілому, як ми стали тим ким ми є. Саме в контексті нашої незалежної української держави, якби вона не називалася протягом усієї історії, мир - для нас досить рідке явище. Тобто у нас був певний період до 2014 року, коли можна було б назвати миром. Але процеси, що відбувалися у нас в Україні не можна було б назвати занадто добрими, тобто високий рівень корупції, олігархат і все інше. Ми почали потроху боротися після 2014 року і сподіваюся цей процес лише прискорилися після 2022 року. На жаль, для України сам мир у межах власної незалежної держави - це певна розкіш. І якщо згадувати всі попередні період, коли ми намагалися зробити власну державу, тобто Козаччина, повстання Богдана Хмельницького через Руїну до часів Мазепи. Чи доба Української національної революції, коли ми намагалися зробити власну державу, але через внутрішній розбрат та зовнішній тиск -  процес закінчився поразкою. Сподіваюся, зараз ми все ж таки переможемо. Я оптиміст, почав цікавитися політикою 2004-році, я єдиний у своєму класі підтримував Ющенка

Я не назву собі активістом, я в цьому плані доволі пасивна людина, але коли ти спостерігаєш за більш активною частиною населення - це насправді надихає і ти маєш певну гордість за те, що живеш в одній країні з цими людьми. Наша країна дуже перспективна. У нас все ж таки багато ресурсів, які ще не оброблено. Нам тільки потрібно розв'язати зовнішні проблеми. Оця ситуація з 2014 року і зараз показала, що багато є людей, котрі піклуються про своїх громадян. Це дуже сильно надихає і не тільки нас, але людей за кордоном, які живуть дуже комфортно. У них немає цього відчуття єдності, бо в них свої трохи інші проблеми.

Коли я дивився на кольори нашого прапора, ще можливо з дитинства, вони мені просто подобалися. Гарне сполучення кольорів. Зараз у свої 30 років я розумію, скільки багато за цими кольорами стоїть матеріальних і людських жертв. 

Український досвід цифровізації можливо унікальний. Мало у кого у світі є така річ, як Дія - один застосунок, де люди можуть взаємодіяти з державою. Наскільки пам’ятаю, то лідером в Європі по цифровізації була Естонія, але ми перша країна, де це ситуація набула такого масштабу, де цифровий паспорт прирівняли до звичайного. Ті ж Штати, хочуть ліцензувати нашу Дію для власного USAID - це насправді можливість долучитися до чогось історичного. 


Фото: Інтент

Чи бачите ви як змінилося місто? 

На вулиці я чую набагато більше української мови. Я сам почав переходити на українську десь за місяць до вторгнення, тому що росіяни вже тоді збирали техніку близько нашого кордону.  Ми вирішили, що не хочемо мати з ними нічого спільного. Українська мова - як важливий символ незалежності, ідентичності, тому його варто поширювати. У нас в Одесі досі немає вулиці Степана Бандери, на мою думку, вона мала б бути. Думаю, ми на правильному шляху. 

Одеса красива, але часто я сумую, бо недостатньо багато ресурсів виділяється на утримання цієї краси. Цей загальний шарм, історична епоха, своя атмосфера, широкі вулиці. Мені дуже сильно подобається це місто і є море. Мені було б ментально складно жити десь не біля моря.  

Одеса дуже комфортне місто для життя.

Яка ваша особиста мрія?

Звичайно, що як і всі українці я мрію про Перемогу, але якщо казати про щось більш особливе, то я жалкую, що до вторгнення мало подорожував. Я хочу побачити світ, тому що ця планета існує для всіх нас і якось нерозумно обмежувати себе межами якось однієї країни чи континенту. 

Марія Литянська

Поділитися