09 липня 2023 р. 18:33

Співдружність незалежних держав - мертвонароджене дітище кремля чи структура, яка мала сенс

27 грудня 2022 року путін подарував кільця лідерам країн СНД

(27 грудня 2022 року путін подарував кільця лідерам країн СНД)

Під час повномасштабного вторгнення росії в Україну важко об'єктивно та без емоцій оцінювати все, що пов'язане з країною-агресором. Все ж таки автор Інтенту взявся за це непросте завдання. Ми пропонуємо до уваги читачів матеріал про Співдружність незалежних держав (СНД) - міжнародну організацію, яка замислювалася у кремлі як варіант заміщення СРСР.

Загальна характеристика Співдружності незалежних держав

Членство в СНД

Основні органи СНД

Діяльність СНД

СНД та Україна

Висновки

Загальна характеристика Співдружності незалежних держав

Співдружність незалежних держав (далі – СНД) – це міжнародна організація, утворена з частини республік колишнього СРСР з метою збереження співпраці в економічних, політичних та військових питаннях та запобігання транскордонній злочинності. Фактично СНД – це сукупність органів для обговорення суттєвих питань та низка договорів, які мають сприяти співробітництву між сусідніми державами. Штаб-квартира організації знаходиться в Мінську. Робочою мовою СНД є російська. Організація існує на внески країн-членів.

7-8 грудня 1991 року на території Білорусі в Біловезькій пущі відбулася зустріч Голови Верховної Ради Білорусі Станіслава Шушкевича, Президента росії Бориса Єльцина та Президента України Леоніда Кравчука. Результатом зустрічі стало підписання Біловезької угоди, яка констатувала факт розпаду СРСР та утворення СНД. 21 грудня керівники Азербайджану, Білорусі, Вірменії, Казахстану, Киргизстану, Молдови, Росії, Таджикистану, Туркменістану, Узбекистану та України підписали Алматинську декларацію, в якій проголошувались цілі та принципи СНД, та протокол до Біловезької угоди. Утворення СНД завершилося 22 січня 1993 року, коли в Мінську було прийнято Статут нової організації.


Підписання Біловезької угоди 8 грудня 1991 року. Фото: Вікіпедія

Членство в СНД

За Статутом організації, країнами-засновниками вважаються держави, які підписали та ратифікували Біловезьку угоду про створення СНД та протокол до цієї угоди. На практиці ставлення до статусу країни-засновниці виявилося дещо формальним. Скажімо, Верховна Рада Киргизстану ратифікувала тільки протокол до Біловезької угоди, а не саму Угоду. Щобільше, складнощі щодо ратифікації виникли в росії, яка була ключовою країною СНД як правонаступник СРСР. 12 грудня 1991 року Біловезька угода була ратифікована Верховною Радою ррфср, однак, згідно з Конституцією республіки, для ратифікації необхідно було скликати З’їзд народних депутатів ррфср. У квітні 1992 року VI З’їзд народних депутатів тричі відмовився ратифікувати Угоду. У 1990-ті роки питання про нелегітимність Біловезької угоди неодноразово підіймалося різними політичними силами рф. Наприкінці 1991 року Татарстан намагався приєднатися до країн-засновниць СНД як суверенна незалежна держава, однак у 1994 році увійшов до складу росії.

Країною-членом СНД може стати будь-яка держава, яка ратифікує Статут і кандидатура якої буде погоджена всіма дійсними членами організації. Наразі до складу СНД входить 9 членів: Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, росія, Таджикистан, Узбекистан. Грузія стала членом СНД у 1993 році, однак офіційно вийшла з організації у 2009 році. Щоб вийти зі складу СНД, необхідно повідомити про свій намір за 12 місяців до цієї події. У листопаді 2022 року Молдова призупинила свою роботу в органах СНД, а у 2023 році розпочала процес виходу з організації.

Країна може приєднатися до СНД у статусі асоційованого члена, якщо бажає брати участь в окремих видах діяльності організації. Такий статус при СНД має Туркменістан.


Країни СНД на світовій мапі. Зображення: Вікіпедія

Основні органи СНД

Вищим органом СНД є Рада голів держав (РГД), у роботі якої беруть участь керівники усіх країн-членів організації. РГД обговорює та вирішує питання, пов’язані з діяльністю країн-членів у сфері спільних інтересів. Засідання РГД проводяться, як правило, двічі на рік. Головування в РГД відбувається по черзі за алфавітним списком назв країн і триває рік. З 1 січня 2023 року посаду голови займає Президент Киргизстану Садир Жапаров.


Голова Ради голів держав Садир Жапаров. Фото: Вікіпедія

Рада голів урядів (РГУ) координує роботу органів виконавчої влади країн-членів в економічній, соціальній та інших сферах спільних інтересів. До компетенції РГУ входить вирішення, зокрема, таких питань: прийняття спільних програм розвитку промисловості, сільського господарства та інших галузей економіки та їхнього фінансування; розвиток систем транспорту, зв’язку, енергетичних систем; співробітництво в питаннях тарифної, кредитно-фінансової та податкової політики; розробка механізмів, спрямованих на формування науково-технологічного простору тощо. РГУ збирається на засідання двічі на рік.

Рада міністрів закордонних справ (РМЗС) координує зовнішньополітичну діяльність країн-членів, включаючи їхню діяльність у міжнародних організаціях, та організує консультації з питань світової політики.

Економічна рада (ЕР) є органом, який забезпечує виконання угод, прийнятих у межах СНД, рішень РГД і РГУ про формування та функціонування зони вільної торгівлі та щодо інших питань соціально-економічного співробітництва. ЕР складається із заступників голів урядів країн-членів СНД. Засідання ЕР проводяться не рідше 1 разу за квартал.

Рада міністрів оборони є органом РГД з питань військової політики та військового будівництва країн-членів СНД. Членами Ради є всі міністри оборони країн-членів СНД, за винятком Молдови. Туркменістан також не бере участь у роботі цього органу.

Виконавчий комітет – це постійно діючий виконавчий, адміністративний та координуючий орган. Серед основних функцій Комітету можна назвати такі: забезпечення діяльності РГД, РГУ, РМЗС та ЕР; вироблення пропозицій щодо стратегії СНД; правове опрацювання документів; аналіз процесу реалізації рішень і договорів; систематичне інформування вищих органів СНД тощо. На чолі Комітету стоїть генеральний секретар. З 2007 року цю посаду займає колишній директор Служби зовнішньої розвідки росії Сергій Лебедєв.


Генеральний секретар СНД Сергій Лебедєв. Фото: Вікіпедія

Окрім основних органів, у межах СНД створено понад 70 органів галузевого співробітництва, діяльність яких стосується економіки та соціального розвитку, гуманітарного співробітництва, боротьби зі злочинністю та тероризмом тощо.  

Діяльність СНД

У травні 1992 року Вірменія, Казахстан, Киргизстан, росія, Таджикистан та Узбекистан підписали Договір про колективну безпеку. У 1993 році до Договору приєдналися Азербайджан, Грузія та Білорусь. Утім, вже у 1999 році Азербайджан, Грузія та Узбекистан відмовилися від продовження Договору, що фактично зруйнувало саму ідею колективної безпеки. Країни, які продовжили Договір, пізніше утворили нову міжнародну організацію – ОДКБ.

У 1993 році десятьма країнами СНД було утворено Міждержавний банк, який мав допомагати працювати країнам пострадянського простору у сфері фінансів. У 1996 році Білорусь, Вірменія, Киргизстан, Молдова, росія та Таджикистан підписали протокол, який допустив банк на внутрішні валютні ринки цих держав з правом проводити банківські операції та угоди.

У 2003 році голови Білорусі, Казахстану, росії та України озвучили наміри про створення єдиного економічного простору, тобто території з однотипними механізмами регулювання економіки, єдиною інфраструктурою та наявністю узгодженої податкової, торговельної, митної та грошової політики. Пізніше Україна відмовилася від співпраці в цьому напрямку, і подальші ініціативи вже відбувалися в межах Євразійського економічного співтовариства. Єдиний економічний простір почав працювати на території Білорусі, Казахстану та росії з 1 січня 2012 року.

Одним із найбільших економічних досягнень СНД стало підписання в жовтні 2011 року Договору про зону вільної торгівлі. Договір скасовував експортні та імпортні мита на низку товарів, а також містив перелік винятків, які згодом також мали бути скасовані. Договір підписали вісім країн: Україна, росія, Білорусь, Молдавія, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Таджикистан. У 2013 році було укладено протокол про приєднання Узбекистану. Договір замінив понад сто двосторонніх документів, які регламентували режим вільної торгівлі на пострадянському просторі.

На чемпіонаті Європи з футболу 1992 року замість команди СРСР брала участь збірна СНД. Збірна посіла у своїй групі останнє місце і достроково покинула змагання. Перед початком матчів команди замість державного гімну грала дев’ята симфонія Бетховена.

У межах СНД була проведена низка змагань з різних видів спорту між клубами та спортсменами країн-членів організації. Зокрема, були проведені змагання з футболу та мініфутболу, хокею та хокею з м’ячем, волейболу, боксу, вільної та греко-римської боротьби, настільного тенісу тощо. Ймовірно, найпопулярнішим із турнірів був Кубок чемпіонів Співдружності з футболу, який проходив з 1993 по 2016 рік. Турнір планувався як змагання між чемпіонами країн СНД та Балтії, хоча чемпіонів іноді заміняли призери або молодіжні збірні.

З 4 по 11 вересня 2021 року в Казані пройшли І Ігри країн СНД. Змагання було проведено у 16 видах спорту. У спортивному заході взяли участь понад 1,5 тисячі спортсменів та офіційних осіб з Азербайджану, Білорусі, Вірменії, Казахстану, Киргизстану, Молдови, росії, Таджикистану та Узбекистану. Делегація Туркменістану відкликала заявку напередодні змагань через ковідні обмеження. II Ігри країн СНД заплановано провести з 5 по 14 серпня 2023 року в Білорусі.

СНД та Україна

Україна стала однією з трьох країн, які 8 грудня 1991 року підписали Біловезьку угоду та заснували СНД. 10 грудня Верховна Рада України ратифікувала Угоду. 21 грудня Україна підписала Алматинську декларацію та протокол до Біловезької угоди, отримавши статус країни-засновниці СНД.

У 1993 році Україна відмовилася підписувати Статут СНД, висловивши в такий спосіб небажання отримувати статус країни-члена організації. Також Україна не висловила бажання підписати угоду про асоційоване членство. У 1994 році Економічний суд СНД розглянув питання щодо статусу держав, які входять до СНД. У рішенні було вказано, що 11 країн (у тому числі й Україна), які підписали та ратифікували Угоду про створення СНД, мають статус держав-учасниць.

Відповідно до статусу Україна брала участь у роботі різноманітних органів СНД, не входячи до певних структур (Економічний суд, Рада колективної безпеки) та входячи до інших як спостерігач. Зокрема, в застереженні Верховної ради при ратифікації Біловезької угоди було зазначено, що Україна обмежує свою участь у багатосторонній військовій, зовнішньополітичній, прикордонній співпраці і миротворчій діяльності, вважаючи пріоритетом економічне співробітництво.

Президенти України двічі очолювали роботу РГД. У 2003 році головою РГД став Леонід Кучма, а з 1 січня 2014 року – Віктор Янукович. 24 лютого 2014 року він утік з України до росії, але знаходився на посаді до 4 квітня 2014 року.

Після початку російської агресії 2014 року Україною було ініційовано позачергове скликання 7 березня в Києві РМЗС. Утім, РМЗС утрималася від засудження російської агресії. У відповідь Україна припинила головування в СНД та звела до мінімуму співробітництво в організації, вийшовши з низки багатосторонніх угод та припинивши членство в деяких органах галузевого співробітництва. Після російського вторгнення 2022 року Україна пришвидшує темпи виходу з різних угод у межах СНД. Зокрема, 1 листопада 2022 року Кабінет Міністрів України розпочав підготовку законопроєкту про денонсацію Договору про зону вільної торгівлі.

Висновки

Діяльність СНД оцінювати непросто, тому що вона не схожа на переважну кількість міжнародних організацій. По-перше, міжнародні організації мають чітко прописані положення, згідно з якими прийняті правила та укладені угоди мають обов’язкову силу для всіх членів організації. З іншого боку, іноді важко зрозуміти, чи слід вважати угоду між Білоруссю, росією та Казахстаном договором у межах СНД, чи їхньої внутрішньою окремою домовленістю, чи домовленістю у межах іншої регіональної організації, до якої входять ці три країни. У цьому плані СНД більше нагадує не системну організацію, а хаб, розбитий на численні окремі кімнати, в одній із яких можна домовлятися з партнерами про ділові чи особисті справи. По-друге, в міжнародних організаціях важливе значення надається поняттю членства. Ставши членом міжнародної організації, країна добровільно бере на себе низку зобов’язань, дотримання яких може виявитися не в усьому приємним. Якщо говорити про СНД, статус країни-члена не надає жодних прав та не обтяжує обов’язками. Подібне непорозуміння стало досить промовистим, коли Україна відмовилася від цього статусу і все одно брала активну рівноправну участь у роботі організації.

Мабуть, можна стверджувати, що СНД виконала свою історичну місію як буфер на перехідному етапі від розвалу СРСР до утворення незалежних країн. Вочевидь, взаємозалежним республікам було б непросто миттєво розірвати всі політичні, економічні, культурні та наукові зв’язки. Однак досить швидко стало очевидно, що новонароджені країни мають різні вектори розвитку, що унеможливлює системну співпрацю в межах єдиної структури. Також дедалі прозоріше стали виявлятися плани Росії, по-перше, на домінування в межах СНД, і, по-друге, на використання організації як засобу побудови нової імперії. Не можна сказати, що ідеї економічної інтеграції у межах СНД були невдалими. Інша справа, що під егідою Росії подібна інтеграція в перспективі виглядала досить небезпечно.

Наразі можна говорити про те, що СНД є абсолютно зайвою структурою з точки зору цілей та напрямку розвитку. Вочевидь, росія буде намагатися й надалі використовувати СНД як екс-СРСР, до якого прагне повернутися. Що стосується інших країн-учасників, то вони, за прикладом Білорусі, будуть намагатися танцювати над прірвою, витягуючи з росії політичну підтримку та економічні преференції. 

Олег Пархітько

Поділитися